Біографія Вацлава Шиманського

 Публікація: З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ 2 (21) 2003, - с.433-434.

Шиманський Вацлав Казимирович народився у 1879 р. в містечку Томашпіль Ямпільського пов. Подільської губ. в селянській родині, поляк, громадянин УСРР. На священика висвячений у 1902 р. після закінчення духовної семінарії Луцько-Житомирської єпархії РКЦ. На початку своєї духовної кар’єри працював в римо-католицьких парафіях Волині, з 1905 р. на Поділлі. З часу навчання в семінарії знаходився в дружніх стосунках зі своїм впливовим колегою кс. П. Маньковським, який у 1918 р. став єпископом і очолив відроджену Кам’янецьку єпархію РКЦ. Влітку 1920 р. під час відступу польських військ з України і масового виїзду римо-католицького духовенства до Польщі кс. Вацлав Шиманський залишався на Поділлі, проте, переховуючись від більшовиків, кілька місяців не міг займатися пастирською діяльністю і реалізовувати одержані від єпископа повноваження по керівництву єпархією. 

Восени того ж року, перебравшись на західний берег Збруча, прибув до Чорткова, де знаходилася тимчасова резиденція єп. Маньковського, однак невдовзі повернувся в УСРР і очолив парафію в м-ку Смотрич Кам’янецького деканату що нараховувала близько 5 тис. віруючих. У 1926–1927 рр., будучи заарештованим органами ДПУ, під час слідства і відбування 6-місячного покарання за арт. 84 КК УСРР, знаходився у Кам’янецькому бупрі. Після звільнення надавав пастирські послуги рівночасно в трьох парафіях Вінничини — у Тиврові, Красному і Вороновиці. Як визнав на допиті в ДПУ один з його колег, «якщо Шиманський і був контрреволюціонером, то останнім часом, під впливом, можливо, переживань арешту, закинув свою роботу» і його проповіді не мали антирадянського забарвлення. Попри це, 25 січня 1930 р. його знову було заарештовано в с. Красне, вивезено до Києва і притягнуто до слідства в груповій «Справі ксьондзів». 10 травня 1930 р. судова трійка при Київському окрвідділі ДПУ УСРР, посилаючись на арт. 54–10 КК УСРР, ухвалила позбавити волі Вацлава Шиманського на 8 років у ВТТ. Покарання відбував у Ярославльському політізоляторі, звідки у квітні 1933 р. був переведений до Соловецького табору особливого призначення. За поданням адміністрації цього закладу, яка визнала, що В. Шиманський «відверто висловлює свою ненависть до рад[янського] уряду, всі заходи, що проводяться, тлумачить у контрреволюційному дусі», а також «перебуваючи в тюрмі, підтримував з іншими ув’язненими ксьондзами нелегальний зв’язок», 25 листопада 1937 р. він був засуджений особливою трійкою УНКВС Ленінградської обл. до найвищої міри покарання. Вирок виконано у Ленінградській тюрмі 8 грудня 1937 р. 

Реабілітований Вацлав Шиманський 29 вересня 1989 р. прокуратурою Архангельської обл. на підставі арт. 1 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 16 січня 1989 р. «Про додаткові заходи по відновленню справедливості стосовно жертв репресій, що мали місце в період 30–40-х і початку 50-х років».

-